Дикий вогонь

Дикий вогонь

Дикий вогонь – горюча суміш, яка використовується у військових цілях. Її готує Гільдія Алхіміків в Королівській Гавані. Дикий вогонь горить яскраво-зеленим полум'ям дуже довго і нічим не гаситься. Таргарієни з часів смерті останніх драконів особливо цікавилися диким вогнем; король Ейріс II Божевільний оточував себе піромантами, страчував своїх ворогів за допомогою дикого вогню і в кінці повстання Роберта Баратеона наказав спалити всю Королівську Гавань за допомогою цього зілля. Червоні жерці, як Торос з Миру, а можливо і Мелісандра, також використовують дикий вогонь для своїх демонстрацій можливостей. Дикий вогонь використовувався в битві на Чорноводній. Вносить неочікувані корективи в хід подій.

Історія

У 174 році від З.Е. король Ейгон IV Таргарієн спробував використовувати дикий вогонь для завоювання Дорна, тоді суверенного і непокірного держави. За наказом короля були збудовані «дракони з дерева і заліза» - сім величезних пересувних вогнеметів, вивергають струмені дикого вогню. Ці грізні машини, можливо, стали б у нагоді при облог замків, але один з «драконів» загорівся на дорозі через Королівський ліс, задовго до дорнійской кордону. У пожежі загинули всі сім машин, сотні супроводжували їх людей і добра чверть Королівського лісу.

Під час Великого весняного епідемії в 209 році від З.Е. Бринда Ріверс велів піромантам спалити диким вогнем тисячі трупів, звалених в Драконівське Лігво. За словами Сефтона, зелена заграва дикого вогню було видно з усіх кінців міста, і він навіть роки по тому не міг бачити зелений колір без неприємних спогадів.

Відомо, що Ейріон Таргарієн помер донезмоги дурною смертю, сп'яну випивши посудину дикого вогню. Він був переконаний, що цей вчинок перетворить його в дракона, але помер в муках. Дикий вогонь зіграв неясну роль в пожежі Літнього замку, у всякому разі, слова «дикий вогонь» є в уривчастих записах Мейстера Гільдейна про цю подію.

Червоний жрець Торос з Миру, будучи вмілим фехтувальником і великим любителем турнірів, змащував диким вогнем свій меч і ходив в поєдинки з палаючим в буквальному сенсі мечем, лякаючи супротивників і їх бойових коней. Це було ефектно, але не дуже-то ощадливо - після кожного турніру меч доводилося викидати як непридатний.

Мелісандра, можливо, також користувалася диким вогнем - чудовий вогненний меч світозарний, вийнятий Станнісом з палаючої статуї Матері, спалахнув яскравим зеленим «як яшма» полум'ям, яке через кілька хвилин вигоріло. Обпалений почорнілий меч, що втратив будь-яку красу, забрали; Станніс згодом носив незвичайний яскраво палаючий меч, але невідомо, чи був він тим самим, що король вийняв з вогню.

Дикий вогонь відомий і на Сході: в Кварті Дейнеріс Таргарієн бачила піроманта-фокусника, який, за словами Куейти, влаштовував фокуси з порохом і диким вогнем.

За лаштунками

Прообразом дикого вогню послужив грецький вогонь – схожа горюча суміш, яку використовували в Візантії з VII століття нашої ери і до загибелі імперії в 1453 році, залишаючись свого роду зброєю візантійців. Слова wildfire і Greekfire в англійській мові були спочатку синонімічні. Склад грецького вогню, як і в Вестеросі, тримався в глибокій таємниці і залишився невідомим. Вважається, що в рецептуру грецького вогню входили сира нафта, негашене вапно і сірка.

Крім того, дикого вогню в ПЛІО присвоєні деякі властивості сучасних напалмів, а точніше супернапалмів. Супернапалм – згущений бензин із згущувачами і додаванням порошків легких металів – не гаситься водою і володіє дуже високою температурою горіння; шлаки, що утворюються при горінні здатні руйнувати навіть металеві конструкції (що і відбувалося з мечем Тороса).